Адвокати, юристи, судді й нотаріуси завжди займали і займають сьогодні вагоме місце в українській історії та історії Тернополя. Про це свідчить значна їх кількість серед депутатів різноманітних парламентів, дипломатів, чиновників, керівників громадських організацій та політиків найвищого рівня. Так було в минулому, така ж ситуація і сьогодні. А тому у вивченні нашої історії через призму діяльності адвокатів й полягає наше завдання в цій статті. Детальніше про адвокатів Тернополя в 30 рр. ХХ ст. розповість видання ternopilski.info.
Як повідомляє видання te.20minut.ua історія адвокатури Тернопільщини цікава та маловивчена. Ось декілька фрагментів її історії.
Деякі аспекти історії адвокатської професії на Тернопільщині
З метою дослідження історії адвокатури недавно в області було відкрито декілька студій історії адвокатури Тернопільщини, а тому найближчим часом в мережі Інтернет з’явиться більше цікавих досліджень про адвокатів минулого. А якщо вам цікаво це зробити вже і негайно, то про діяльність видатних тернопільських адвокатів варто прочитати тут, а про видатних чортківських адвокатів тут.
До речі історію адвокатури Тернопільщини слід починати з поділів Речі Посполитої, які відбулися в 1772, 1793 та 1795 рр. За першим поділом Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Деякий час адвокатура в нашому краї продовжувала діяти на основі польських законів. Зміни відбулися лише з 1781 р., коли новий закон про судоустрій Австрії або іншими словами (Allgemeine Genchtsordnung) врегулював правовий статус адвоката.
На початку ХІХ ст. в Австрії, а отже й на Тернопільщині існували різні категорії адвокатів. У Відні – двірцеві, двірцево-військові та судові, Лінці, Зальцбурзі та Граці – лише судові, у великих містах імперії – земельні та гірничо-судові.
30 січня 1797 р. було видано декрет, який повідомляв, що адвокати Львова, Тарнополя та Станіславова матимуть назви advocate proviciales, а в інших місцевостях forenses; також були ще advocat judiciale, вони вирішували суперечки між своїми клієнтами та цивільною адміністрацією. Щодо адвокатів forenses, то вони мали дещо обрізані права, адже не могли представляти клієнтів у форальних шляхетських судах. Всі адвокати були прикріпленні до певних судів, останні і наглядали за їх діяльністю.
На території Галичини, як і у всій Польщі не існувало адвокатського об’єднання, яке б захищало права адвокатів, розробляло зміни до їх статусу та могло впливати на їх розвиток. Хоча думки про це з’являлися давно. Зміни відбулися після революції 1848-1849 рр. 16 серпня 1849 р. було прийнято законодавчий акт, що мав назву “Тимчасове положення про адвокатів” або німецькою «Ustawa prowizoryczna o Adwokatach», який врегулював питання життя і діяльності адвокатури. Закон дозволив створювати адвокатські палати. В той же час кількість адвокатів на Галичині була мізерною.
Зокрема, є інформація, що в в 1853 р., в головному місті Галичини Львові було 34 адвокати, сучасному Івано-Франківську, а на той час Станіславові – 6, і в Тернополі – 8. В 1855 р. ситуація мало змінилась: у Львові нараховувалось – 33; Станіславові – 6, Тернополі – 4 (за іншими даними 8), Бережанах – 2. В 1858 р. у Львові й далі 34, Станіславові – 6, а Тернополі – 7. Чому така розбіжність? Причина в недбалості працівників органу, що наглядав за адвокатами, а саме вищого крайового суду у Львові. Останні не уважно ставилися до статистики і тому інколи в списку були адвокати, які давно померли чи давно не працюють. Вже через 10 років, а саме в 1869 р. Тернопільська адвокатська палата (сюди входив і Чортківський округ) нараховувала 16 осіб. Правда, цьому сприяв вихід закону про адвокатуру Австрії від 6 липня 1868 р. У 1881 р. виникло питання про об’єднання Тернопільської адвокатської палати з Львівською через незадовільну роботу першої. Тернополяни виступали проти цих дій, але пізніше палати все ж було об’єднано.
Адвокати міста на початку ХХ ст.
На початку ХХ ст. в тернопільських адвокатів роботи стало більше, а тому й зросла їх кількість. Як і в спорті тут, відбувся поділ на українських, єврейських та польських адвокатів. Адвокати мали офіси в центральній частині міста. Крім, власне адвокатської діяльності займалися і політикою. Так, з 31 представника адвокатської професії 5 євреїв були в складі міськради міста. Це Й. Абенд, С. Горовіц, С. Огренштейн, Абрагам Серет та І. Вайсніхт.
Адвокати в 30-ті роки
Майже вдвічі виросла кількість представників цієї професії після І-світової війни. Якщо в 30-ті роки в Тернополі працювало 58 адвокатів, то сьогодні більш-ніж 400. Правда і місто було 5 разів меншим (близько 40 тис.). На той час на одного адвоката припадало 664 мешканці.
Завдяки підтримці одного з адвокатів міста – Василя Онуферка та д-ра Степана Чумака українське спортивне товариство «Поділля» змогло у 1920-1921 рр., отримати від староства дозвіл на існування, виготовлення статуту і проведення купівлі футбольного спорядження і м’ячів. Детальніше тут.
В 30-ті роки адвокати продовжували паралельно з основною професією займатися політикою, але в межах Тернополя. Але серед таких успішних людей були переважно євреї, а українців та поляків було менше. В той же час серед українців, які в цей період ставали депутатами польського сейму слід згадати Степана Барана.
Адвокат, доктор права Степан Баран
Це ім’я та прізвище було відоме українцям Галичини. Адже він активно захищав їх в різноманітних судових процесах, як адвокат та посол до варшавського сейму. Народившись в Мостиському повіті, що на Львівщині Степан Баран став адвокатом, доктором права, вивчав філософію в університетах Львова, Берліна та Відня, а потім майже 20 років жив і працював в Тернополі. Ще за австрійських часів він редагував студентський журнал «Молода Україна» (просував соціалістичні ідеї), «Свобода», а пізніше став членом УНДО (Української національно-демократичної партії). А в часи ЗУНР був міністром земельних справ.
Протягом життя в Тернополі, а це 1922-1939 рр., він мав адвокатську канцелярію на вул. Міцкевича 3 (зараз бульвар Шевченка). Паралельно очолював «Просвіту» міста в 1922-1923 рр., та видавав газеті «Подільський голос» (1928-1930). Керував адвокатськими фірмами в Заліщиках і Тернополі. Директор Тернопільської філії Українського кооперативного банку, член управи «Просвіти» та окружний голова «Рідної школи». Був членом Українського клубу в Сеймі. У 1938 р. протестував у сеймі проти руйнування костелу на Холмщині. Протягом 1902–1939 років писав статті для Diel. У Другій Речі Посполитій член і голова Найвищої ради УНДО у Львові. У 1928–1939 роках був в УНДО Чортківського та Тернопільського округів. Завдяки д-ру Степану Барану УНДО стало однією з найбільших та найвпливовіших партій в Галичині в часи польської окупації. Після Другої світової війни він виїхав закордоні і протягом 1951-1953 рр. був головою УНР в екзилі. Помер в Мюнхені.
Адвокат Степан Брикович
Колегою та компаньйоном Степана Барана по адвокатській діяльності був Степан Брикович – тернополянин, випускник місцевої гімназії та Львівського університету. Закінчивши в навчання у Львові, він був на практиці в адвоката Ісидора Голубовича. Працюючи в Тернополі він добивався компенсацій для селян, які мали знищенні військовими діями господарства, керував Міщанським братством (про це тут), заснував при ньому оркестр. В часи німецької окупації очолив Український окружний допомоговий комітет. Пізніше був змушений емігрувати за кордон, де й помер в 1953 р.
Володимир Лисий та Олекса Олійник
Адвокати В. Лисий та О. Олійник належали до Радикальної партії і працювали в Тернополі з 1924 р. на вулиці 3 мая (сьогодні – це вулиці П. Сагайдачного). Вони обоє були родом з Купчинців, що поряд з Тернополем, навчалися в університетах Відня, Львова, працювали в державних структурах ЗУНР. А Олекса Лисий був і в Українській Галицькій Армії.
В 20-30 рр. обоє адвокатів допомагали підпільникам, займалися питанням організації кооперативів, українських громадських організацій, проголошували промови, а отже, вели політичну діяльність. Це викликало невдоволення окупаційних влад. Поляки поступили м’яко, просто перед кожними виборами садили у в’язницю О. Олійника, німці – тривали у в’язниці на Лонцького, а радянська влада погнала на схід. Він вижив і в 1944 р. виїхав за кордон. В. Лисий зробив це ще швидше.
Загалом можна сказати, що час цих адвокатів минув, але згадки про них раз по раз зустрічаються в ЗМІ минулого:
«Доктор Олійник, адвокат в Грималові прийме рутинованого (початкуючого ) конципієнта, вимагатиме також знання музики і співу до ведення хору і аматорських вистав».
Отже, адвокати минулого були людьми, які використовували свій талант для захисту людей, для захисту української національної справи, жили і вболівали за Україну. Безумовно вони мали гарний заробіток, але також багато працювали просто так. Зокрема, є інформація, що адвокати були в складі Українського педагогічного товариства в Тернополі, а також утримували незаможних вчителів.