В кінці ХVІІІ та на початку ХІХ ст. на українських землях розпочався процес, що отримав назву Українське національне відродження. По суті це – соціальний та політичний рух започаткований на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Початок йому було покладено публікацією «Енеїди» І. Котляревського в 1898 р. Далі естафету підхопили галицькі священики, які почали писати та публікувати підручники для навчання українців, з’явилась «Руська трійця», а в підросійській Україні розпочався процес збору пісень, казок, приказок, старих документів та їх публікація. Наступний етап Відродження – політичний, а отже створення різноманітних організацій, які б допомагали українцям рухатися до створення власної держави. Важливу роль в цьому процесі в другій половині ХІХ- на початку ХХ ст. відігравали тернопільські адвокати та громадські діячі Володимир Лучаковський та Євген Олесницький. Детальніше про них розповість видання ternopilski.info.
Володимир Лучаківський та Євген Олесницький: початки життєвих шляхів
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Галичину не дарма називали «галицьким П’ємонтом» (саме в італійському регіоні П’ємонт розпочалась боротьба, яка призвела до утворення незалежної італійської держави). Саме тут після «весни народів» почала зростати національна свідомість українського населення. Важливе місце для пробудження українців серед активних людей нашого краю відігравали представники релігійної спільноти, а отже священики або ж працівники юридичного фаху. Інформація про найбільш видатних з них наступна.
Володимир Лучаківський народився 19 березня 1838 року в селі Ременові на Львівщині в родині священика. В дитячому віці батьки переїхали в село Довжанка (поряд з Тернополем). А Євген Олесницький народився 5 березня 1860 року в селі Говилів Великий, Гусятинського повіту на Тернопільщині теж в родині священника. Завдяки батькам вони отримали ґрунтовну освіту та духовно-патріотичне виховання. Обоє мали шляхетське походження.
Формування світогляду та становлення адвокатів відбувся в тернопільській гімназії. В. Лучаковський закінчив її з відзнакою в 1858 р., а Олесницький в 1878 р. Вже з цього часу чоловіки приймали участь в громадській діяльності. Так, Є. Олесницький був головою учнівського товариства «Громада». Детальніше тут.
Далі було навчання на юридичному факультеті Львівського університету, де Володимир Лучаківський добре проявив себе в навчанні, а Євген Олесницький був активним в організаціях «Дружній лихвар», «Кружок правників», «Руська Бесіда» та «Просвіта».
Лучаківський і початок адвокатської діяльності
Закінчивши навчання в 1862 р. Лучаківський вирішив продовжити практику в Тернополі. В 24 роки він став єдиним адвокатом-українцем, який почав займатися справами русинів в усьому краї. Крім, роботи він займався науковою діяльністю і захистив докторську дисертацію в 1867 р. в Ягеллонському університеті в Кракові. Також переклав з німецької на українську мову «Карний закон» та «Карну процедуру». В 1872 р. склавши іспити польською, німецькою та українською отримав дозвіл на відкриття власної контори в Тернополі.
В приміщенні контори знаходились українські громадські організації «Руська бурса» та «Просвіта». Детальніше читайте тут. Спілкування з клієнтами, а це були переважно бідні українці, селяни, міщани давало можливість адвокату збирати етнографічний матеріал про тернопільський край.
Найбільш відомими справами Лучаковського були відсудження права греко-католицьких міщан на фундацію князя К. Острозького, справа компрометації Івана Франка,
Євген Олесницький і «золотий вік української адвокатури»
В 1891 р. він відкриває в Стрию адвокатську контору. Виборює право українцям використовувати свою мову в повіті в діловодській документації. Береться за справи селян і виграє їх у протистоянні з поміщиками за що отримує назву «хлопський» адвокат. Відомі справи: захист політичного діяча Т. Окуневського, селян с. Черніїв, справа проти судді Коцовського та багато інших. Олесницький написав численні праці на юридичну тематику, почав видавати україномовновний юридичний періодичний журнал.
Іван Франко та адвокати Є. Олесницький та В. Лучаківський
Каменяр відіграв важливу роль в становленні «народних адвокатів». По-перше, він написав повість «Перехресні стежки», де прототипом Євгена Рафаловича виступає якраз Є. Олесницький. Він такий же добросовісний, прихильник народу, розмовляє українською мовою. Франко часто згадував В. Лучаківського, як письменника, який почав писати українською мовою, збирав народний фольклор, а також як авторитетного адвоката. Не дарма й сам звертався до нього по послуги. Під впливом Франка Олесницький почав сам писати і займався громадською діяльністю для української справи.
Літературна та громадська діяльність Олесницького та Лучаківського
Обоє адвокатів пробували себе в поезії та драматургії. Друкувалися в журналі «Правда». Працювали для розвитку театру в Тернополі та Стрию. Так, Лучаковський був один із засновників театрального гуртка товариства «Руської Бесіди» в Тернополі, написав ряд п’єс для нього, переклав низку п’єс з німецької та польської та організовував українські вистави.
Олесницький заснував при «Просвіті» Стрия аматорський гурток, пробував себе в ролі режисера, писав рецензії, здійснював переклади п’єс з німецької та англійської.
В. Лучаковський став першим головою «Просвіти» в Тернополі, а екс-тернополянин Є. Олесницький заснував «Просвіту» в Стрию.
Політична діяльність Лучаківського
Володимир Лучаківський працював на користь громади Тернополя 30 років. Спочатку – це була депутатська діяльність, далі член магістрату і далі як віце-бургомістр. Вершиною його політичної діяльності стала посада бургомістра, або як сьогодні говорять мера у 1896-1903 рр. За час його керівництва місто змінило свій вигляд. З’явилось електричне освітлення, каналізація, нові парки, навчальні заклади, культурні установи, зросла зайнятість населення.
Є. Олесницький і його громадсько-політична діяльність
Євген Олесницький робив не менше свого видатного колеги. Він був директором українського банку «Дністер», входив до складу численних українських організацій та сприяв їх розвитку та поширенню в Галичині. За його сприяння було реанімовано товариство «Сільський господар», засновано фінансовий кооператив «Маслосоюз». За його сприяння було організовано хліборобську виставку в Стрию 1909 р., відбулося відкриття Народного Дому.
Є. Олесницький багато працював і на політичні ниві. Він був послом (депутатом), а згодом і головою фракції Галицького крайового сейму (1900- 1910 рр.). Паралельно був обраний послом до Віденського парламенту (1907–1917 рр.) і став одним з засновників Українського Національно-демократичного сторонництва. Також пізніше, вже за польських часів, він підтримував політику «Нової ери», яка мала примирити українців та поляків в 30-ті роки.
Отже, дивлячись сьогодні на громадсько-політичну діяльність видатних тернополян, представників адвокатської професії, політиків В. Лучаківського та Є. Олесницького можна сказати, що їх діяльність була видатною. Що їх відданість професії, українському народові, Тернополю та Стрию заслуговує на повагу та вдячність. Вони довели (фактично керуючи громадами міст Тернополя і Стрия), що навіть в складній політичній ситуації та скрутному економічному становищі, доклавши зусиль, можна досягнути високих результатів.