Історія досягнення успіху кожної видатної людини дуже індивідуальна. Хтось рухався до нього «через терни до зірок», а хтось народився талановитим та став успішним ще в малому віці. Другий випадок – це якраз про видатного єврейського письменника, вихідця з Бучача, що на Тернопільщині, нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Агнона. Детальніше про це та гебрейську атмосферу Бучача ХІХ ст. розповість видання ternopilski.info.
Бучацька земля
Як повідомляє видання Українська правда, кожен бучанин має свій особистий Бучач. Хтось тут народився і живе сьогодні, хтось тут зробив перші кроки, але зараз живе в іншому місті, а є такі, що народились десь, але в даний момент живуть в Бучачі. Завдяки такій розмаїтості Бучач цікавий своєї історією, архітектурою, ботанікою, шедеврами, загадками Пінзеля та творчістю Агнона. Саме Бучацька земля народила цього єврейського письменника в 1888 р., обдарувала незліченною кількістю талантів і зробила гідним Нобелівської премії з літератури. Більше про єврейське населення Тернопільщини читайте тут і тут.
Народження і освіта
Справжнє ім’я єврейського письменника Шмуеля Йосефа Агнона (івр. שמואל יוסף עגנון), бучанина, Шмуель Йосеф Галеві Чачкес. До речі Чачкес означає усілякі «дрібнички», «дурнички», «брязкітки» тощо. А взагалі такого слова немає в словнику, а отже – це місцевий бучацький сленг.
Народився письменник 17 липня 1888 р. Як пізніше він розповідав в творі «Гість на одну ніч» «…я народився дев’ятого ава, опісля завершення трьох скорботних тижнів в будинку на околиці старої частини Бучача. Під час проголошення промови в Стокгольмі він звернув увагу на вигнання свого народу з Єрусалиму римлянами, а також сказав, що «народився я в одному із міст Вигнання». Народився він в сім’ї хасида, рабина (священика) Чорткова, торгівця хутром та худобою Шолома Мордехая Леві Чачкеса. Батько був відомим на Галичині знавцем літератури, а тому й син отримав якісну освіту (для євреїв норма отримання освіти, переважно релігійної в той час). Навчався в Бучачі в гімназії.
Мати була освідченню та начитаною жінкою, яка сприяла науковим та літературним захопленням сина. Саме вона навчала сили німецькій літературі. А тому останній з дитинства активно вивчав мови. Вже в дитячому віці знав польську, українську, німецьку. А також навчаюсь в хедері (єврейській школі) та Бейт-Мідраші, домі навчання та молитви, багато читав Тору й Талмуд івритом.
Життя без Бучача
В 1906 р. Ангон переїхав до Львова, де почав співпрацювати з єврейським газетами. Далі емігрував до Палестини, де опублікував першу повість «Покинуті дружини». Причиною мандрівки було його захоплення сіонізмом (рух євреїв за створення власної держави), а також бажання ухилитися від військової служби. Проживаючи в Палестині йому доводилось заробляти на життя давати приватні уроки, а також працювати в конторах клерком, секретарем, займатися журналістикою та перекладами. Також він багато мандрував та писав. Спочатку писав ідишем, а потім івритом (єврейські мови).
Напередодні І-світової війни переїхав до Німеччини, де жив і працював, то в Берліні, то в Гамбурзі. Причина переїзду пов’язана з росіянами. Як він розповідав «тут багато книг були російськомовні (можливо через великий наплив євреїв з територій, що були підконтрольні імперії), а він не знав російської, а книг німецькою не було, хіба класичні, до яких його серце не лежало. Тут він збирав хасидські твори, перекази, щоб написати історію євреїв Галичини разом з єврейським філософом М. Бубером. Також читав лекції з літератури, багато читав. Йому вдалося познайомитися з єврейським підприємцем, Ш. Залманом Шокеном, який оцінив його талант та допомагав молодому письменнику фінансово. Зокрема, виділив йому стипендію на 5 років. Але було поставлено умову, що той редагуватиме антологію єврейської літератури. Така послуга, можна сказати, звільнила митця від матеріальної скрути і дозволила зосередитися на творчості. Наявне матеріальне забезпечення дозволило йому з часом одружитися на Естер Маркс. В нього народилось двоє дітей.
В 1924 р. письменник обрав собі псевдонім Аґнон – з івриту «покинутий». В цьому ж році в нього сталася біда. В час коли він перебував в лікарні Гамбурга, в його помешканні розпочалась пожежа. Згоріли всі його твори, майно, бібліотека (4 тис. томів книг), рукописи, нотатки, книги, які він готував. Зокрема, 2 томи спільної з М. Бубером праці «Історія галицького єврейства» та великий роман «Спільність Вічноживих».
В цьому ж році він повернувся в Палестину, яка на той час керувалася Британією. Опублікував ряд своїх творів: «Весільний балдахін». Тут розповідається про пригоди бідного хасида в Галичині, який збирав гроші на посад 3-м своїх дочкам.
В 1929 р. стався арабський погром і будинок Аґнона було пограбовано. Саме в цей час (1930 р.) він відвідує Бучач про що пише в творах «Проста історія» (1935) та «Нічний постоялець» (1939) Крім, міста свого дитинства вдалося відвідати такі галицькі та подільські міста, як Львів, Тернопіль, Залізці, Золочів, Броди.
В 1966 р. Шмуль Аґнон став першим з івритомовних та їдишемовних письменників, який отримав Нобелівську премію з літератури. Як повідомив нобелівський комітет премію було надано за «оригінальне мистецтво оповіді, навіяне гебрейськими народними мотивами».
Аналіз творчості
Його творчість сформована на перетині української, польської, єврейської та німецької культур в містах Бучач, Коломия, Тернопіль, Львів. Саме тут в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. існували і переплітались релігії та культури цих народів. Загалом за все життя письменник написав та опублікував 70 творів: віршів, оповідань, нарисів, дитячих казок, збирав легенди.
Його талант прокинувся дуже швидко. В 5 років він написав першу пісню, у 8 років перший вірш. Сталося – це випадково. Просто батько поїхав на ярмарок у Лешковиці, сучасне село Улашківці в Чортківському районі Тернопільщини. А син так сумував за ним, що вилив свій смуток у вірші. Вже в 1903 р., а це 15 років він почав публікуватися єврейських журналах та газетах галицьких міст – Бучача, Коломиї, Львова. Переселившись в Палестину він написав твір «Тойті-танц» («Танок смерті») – про реальні факти життя євреїв в Галичині.
Крім, життя євреїв Аґнон, писав на українську тематику. Вона відображена в оповіданні «Бартка Довбуша» (де розповідається про пригоди опришків в Коломиї та єврейського цадика), романах «Видання заміж», «На морській глибині», інших творах: «Старі й молоді разом», «Проста історія». В його творах українська та єврейська культура тісно переплітаються. Вони сусідять, але не ворогують. На творчість письменника вплинули твори та досвід українського письменника М. Гоголя (про це було сказано під час виступу на врученні нобелівської премії з літератури). Також стиль його творів нагадує творчість М. Коцюбинського.
Його творчість також порівнюють з працями письменників М. Пруста й Дж. Джойса та В. Фолкнера.
Варто сказати, що Агнон ще за життя став національною гордістю свого народу. Особливо його почали поважати після присудження йому в 1966 році Нобелівської премії. Існує легенда, що коли в Єрусалимі біля його дому почалися будівельні роботи, то навіть мер міста Тедді Колек наказав встановити табличку: «Дотримуйтеся тиші! Аґнон працює!». І він дійсно працював до кінця життя. Писав багато повістей, оповідань, нарисів, опрацьовував для дітей народні казки, стародавні легенди.
Смерть митця
Помер письменник в 1970 р. в Єрусалимі. Похований на цвинтарі Оливкова гора.