Він зіграв понад 100 ролей на сценах Хмельницького та Тернопільського театрів, написав більше 30 публікацій з історії театрального та художнього мистецтва, йому присвоїли звання народного артиста УРСР, а в часи незалежності й народного артиста України; сьогодні він викладач та професор ТНПУ. Все сказане – про В’ячеслава Антоновича Хім’яка. Детальніше про творчість та плани розповість видання ternopilski.info.
Дитинство
Як зазначає видання Терен, В’ячеслав Антонович з’явився на світ в післявоєнному 1949 р. в селі Голосків, що на Хмельниччині (Кам’янець-Подільський район Хмельницької області сьогодні, а на той час Кам’янець-Подільська область). Сім’я була українська, але в дитинстві був охрещений в католицькому костелі бабусею-полькою таємно від батьків.
Сусідство з великим місто (відстань 6,3 км) причарувало молодого хлопця, а тому він з підліткового віку мріяв про професію журналіста, адже мав багато енергії та талант і намагався їх застосувати. Він римував і писав вірші і хотів навчатися цьому ремеслу неодмінно в столиці України. Він вже тоді знав, що багато журналістів стають письменниками, а тому прагнув одного й іншого. Це така собі самовпевненість сільського хлопчика української провінції. В той же час вона дисонансувала з реаліями життя його сім’ї, адже харчувалися часто хлібом з смальцем. Про яку столицю можна говорити з такими заробітками.
Занурення в театральне життя
Його мріям стати журналістом не вдалося здійснитися. Вже з 10 класу почалось його театральне життя. Він спершу відвідував народний театр в міському будинку культури як глядач, а далі, з 1966 р. почав працювати різноробочим в цьому театрі. І з цього часу театр витиснув з його планів журналістику. Пригадуючи ті часи, В’ячеслав Антонович зазначав, що важливу роль у його виборі відіграли гастролі, на які він поїхав з театром, вплив дядька Борі, начальника монтувального цеху театру. Останній любив театр і прививав цю любов молодому хлопцю. Мовляв, не зарплата важлива, а світ театру. Так театр заполонив його душу.
А що ж журналістика, запитаєте ви? Вона пішла в минуле, але повністю не полишила артиста. Протягом життя він створив низку творчих портретів своїх колег, які друкували різні журнали і книги. Зокрема, писав про відомого тернопільського режисера Федора Стригуна, колегу Марію Гонту, Наталю Лемішко, Павла Загребельного, Анатолія Бобровського, Казимира Сікорського, Мирослава Коцюлима та інших.
Як ставилися батьки В’ячеслава Антоновича до його нового захоплення? Одразу скажемо, що по-різному: мати – ліберально, давала можливість самому обирати шлях, батько – критично, вважав, що це не чоловіча професія, і в роду не було музикантів та інших творчих людей, а були трудівники, і до цього схиляв В’ячеслава. Лише в кінці життя, побачивши одну з вистав сина, він сказав, що помилявся, адже робота артиста теж важка. А спочатку хлопцеві доводилось їх переконувати. І це вдалося, а тому вже в 60-ті він вирушив підкоряти київський театральний вуз. У 1969 р. В’ячеслав закінчив вищий навчальний заклад в сфері театрального мистецтва – студію при Київському українському драматичному театрі імені Івана Франка, клас Б. Мешкіса, М. Досенка. В 1991 р. В’ячеслав Антонович також здобув другу вищу освіту – філологічну в Тернопільському педагогічному інституті.
Після закінчення київського вишу його чекала робота в Хмельницькому. В цей же час він мріяв стати режисером, але не вдалося – не вистачило 0,5 бала і тому він не був зарахований на режисерський факультет. А потім, коли вже був актором, то театр не дав йому можливості стати режисером. Впевнені, що ми всі втратили багато від цього, адже він міг би порадувати нас чудовими роботами. Вже пізніше, коли він почав працювати з студентами, то вдалося показати себе як режисера та створити понад 30 вистав з молодими талановитими людьми.
Початок роботи в Хмельницькому
Робота в Хмельницькому обласному музично-драматичного театрі імені Петровського для В’ячеслава Антоновича Хім’яка розпоч алася 19 листопада 1969 р. В цей день він грав роль у прем’єрі «Зрадник», режисером якої був А. Горчинський. В цьому закладі він пропрацював 5 років, з 1969 до 1974 р., і подався шукати кращого в Тернопіль. Планував пробути в місті над Серетом декілька сезонів та повернутися, а залишився на все життя. Його перший вчитель з Кам’янця-Подільського радив йому їхати саме в Тернопіль, «бо там ще є Україна».
Діяльність в Тернополі
В тернопільський театр В’ячеслав Антонович прийшов молодим, але вже зрілим актором. Він ще навчався в старших акторів, але вже й самостійно міг творити, робити висновки, змінювати роль по ситуації, як підказувала драматургія п’єси. Заслужена артистка України Марія Гонта, яка працювала в цей період в Тернополі, писала, що одразу стало відчутно, що в театр прийшов потужний актор, з ним було легко працювати, «бо поруч був талановитий актор – і ти тягнешся до його рівня, прагнеш бути достойною йому партнеркою, не схибити».
Серед найважливіших робіт в Тернополі В’ячеслав Антонович вважає роль Артуро Уї у виставі «Кар’єра Артуро Уї». Тоді театр отримав за цю п’єсу диплом Московського фестивалю німецької драматургії. Лише тернопільський театр отримав цю нагороду серед українських.
Варто також згадати роль Леонідо Папагатто у виставі за п’єсою італійців Дж. Скарначчі та Р. Тарабузі. Якщо порівнювати, як грав цю роль В’ячеслав Хім’як та грали київські актори, то одразу було видно, що тернопільський геній на висоті.
Серед важливих ролей автора можна відзначити також Барильченка з «Житейського моря», фермера Івана з вистави «Євангеліє від Івана», Тев’є-молочника з «Поминальної молитви», Мазепи (неодноразова премія братів Лепких за роль) і Тараса.
В’ячеслав Антонович і особисте життя
В’ячеслав Антонович любить куховарити і має свої таємниці в цьому хобі. Особливо добре йому вдається печеня з м’яса. І це при тому, що часу на такі турботи фактично не має.
Одружився досить рано, ще в 20 років. Має двох дітей. Дружина підтримувала його театральне життя, ходила на п’єси, давала поради. Зарплата в перші роки роботи була не більше 95 карбованців, і на ці гроші доводилось утримувати сім’ю. А тому коли одного року (1978 р.) його запросили на роботу в Київ, обіцяючи 3-х кімнатну квартиру, то вибір був складним. І вже навіть квиток купив, але, дійшовши до залізничного вокзалу в Тернополі, повернув назад. Вирішив, що гроші і столиця не такі важливі.
Кіно та декламування
В 90-ті роки вдалося зіграти в кількох фільмах. Це були «Вишневі ночі» (роль зв’язкового), «Полковник Шабер» (роль Люсьєна) та «Час збирати каміння» (роль Шиманського).
Також В’ячеслав Антонович багато читає. Зокрема, це моновистава за творами Шевченка, праці Івана Драча, Дмитра Павличка, Павла Тичини, Маркіяна Шашкевича, зарубіжних авторів.
Актор сьогодні
У цей період життя актор поєднує театральну діяльність із викладацькою. Працює зі студентами театрального відділення Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької та ТНПУ імені В. Гнатюка. З 1999 р. він професор кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти.