Мирослав Петрович Коцюлим був актором від Бога, людиною, яку всі поважали та любили. Завдяки його таланту Тернопілля дізналося, що таке справжній артистизм, зірковість, якісні вистави. Детальніше про життя та творчість видатного тернополянина розповість видання ternopilski.info.
Перші роки життя
Почнемо з того, що Мирослав Петрович або просто Мирослав, народився на Різдво, 7 січня 1943 року (Василь Стус, наприклад, 6 січня). Вважається, що народження в такий божий день, то велике щастя і це допоможе людині в майбутньому. Пророкували багато років життя. Місцем народження майбутнього актора було село Стара Ягільниця Чортківського району. Роки життя в період війни були складними для хлопчика та його батьків. Не менш проблематичним був період після війни, адже повернення російських більшовиків спричинило відновлення колгоспів та арешти українського населення, яке було проти їх приходу.
Мирослав Петрович навчався в селі Білобожниця Чортківського району (назва села трактується як «парфянська (перська) божниця»). Це село відоме своїми видатними особистостями: Й. Антківим, С. Бориком, Я. Гнатюком, О. Барною та багатьма іншими.
Мріяв стати священником, але, побувавши в Чернівцях в театрі на виставі «У неділю рано зілля копала», вирішив, що акторське життя – це його.
Після закінчення школи Мирослав Коцюлим пішов навчатися спочатку в реквізиторський цех, а далі в театральну студію при Львівському українському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас О. Ріпки). Далі була робота (з 1963 р.) в Тернополі, в місцевому драматичному театрі. Також він мав нагоду працювати режисером і одночасно актором самодіяльного народного театру в селі Озерна Зборівського району (тут він поставив 34 вистави). Працював у цьому театрі 30 років.
Діяльність
Його талант почав проявлятися ще під час навчання у Львові. Але повністю його найкращі риси як актора та режисера проявилися вже тут, на Тернопільщині. Ті, хто його знав, говорять, що він мав велике щастя бути талановитим артистом, а ще його любила публіка. Персонажі, яких він грав, були різними: зустрічалися серйозні ролі, веселі, комічні та трагічні. Персонажі отримали своє особливе життя завдяки таланту Мирослава Петровича. У своєму амплуа він був як комічним трагіком, так і трагічним коміком. Про його вміння веселити людей священник на його похороні сказав, що він міг розсмішити навіть смерть чи журбу. Але йому вдавалося не лише жартувати, а й мовчати в необхідний момент. Від цього мовчання мурашки пробігали по спині.
Мирослава Коцюлима порівнюють з французом Жаном Гобеном як за грою, так і за зовнішністю.
Він зіграв чимало ролей, але найкращими були персонажі Стецька в п’єсі «Сватання на Гончарівці», яку написав Г. Квітка-Основ’яненко; Гордія у виставі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» авторства Марка Кропивницького; Омелька, Лузира в п’єсі «Мартин Боруля», «Хазяїн» І. Карпенка-Карого; Карагача у виставі «Таке довге, довге літо» М. Зарудного; городничого у відомому творі «Ревізор» М. Гоголя; ксьондза в творі «Тарас Бульба» того ж Гоголя; професора Радева в п’єсі «Ця маленька земля» Г. Джагарова; Велутто «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарніччі, Р. Тарабузі й ін.
Він мав час та бажання читати прозу на телебаченні та радіо, вести дитячі програми.
За роки діяльності він отримав низку відзнак. Зокрема, слід відзначити премію ім. Амвросія Бучми в 1997 р., 2-гу республіканську премію за виконання ролі Лузиря у виставі «Хазяїн», також ролі в п’єсах «Рядові», «Ромул Великий» та І-шу премію на фестивалі «Прем’єри сезону». Отримав золоту та бронзові медалі низки фестивалів та кубок Леся Курбаса.
Відгуки про його творчість
Його творча діяльність багато важила для колективів, театрів, де він працював. Коли Мирослав Петрович перестав виступати, то довелося знімати з репертуару не одну, а декілька вистав, які до цього десятиліттями з успіхом йшли на сцені Тернополя, Озерної. Навіть перед смертю Мирослав Коцюлим запитував в колег, хто ж тепер гратиме ролі, які він вважав «своїми». Адже там багато текстів, емоцій, акторської гри. Але за них фактично ніхто не брався. Володимир Ячмінський, товариш Мирослава Коцюлима і народний артист України розповідав, що колеги навіть боялися займати ролі Мирослава Петровича, адже краще їх зіграти, ніж він, не могли. А тому не було в репертуарі вистав «Мартин Боруля», «Житейське море», «Хазяїн», «Маклена Ґраса», «Ревізор». Тривалий час їх не ставили. Сталося так, що п’єси, як і їх актор, пішли з життя очікуючи на повернення колись.
Дружина актора, Олена Григорівна, почула, як в театрі жінки між собою шепочуться, а чи вже скоро буде грати актор, який нічого не каже, а всі сміються? Це все про Коцюлима. Він грав не лише словами, а й мімікою, мовчанням, жестами.
Мирославу Коцюлиму пощастило працювати з видатними режисерами: Ярославом Гелясом, Римою Степаненко, Анатолієм Горчинським, Павлом Загребельним, Анатолієм Бобровським. Вони запрошували його у спектаклі, а отже, цінували. Також важливу роль в його житті відіграв режисер Ф. Стригун. В його виставах (а їх було 6 в Тернополі) Мирослав Петрович завжди мав роль, і це була лише його роль. Всі знали, що вона лише його.
Йому багато писали. Олена Григорівна зберегла декілька аркушів з відгуками про Мирослава Петровича, які залишили глядачі після присвоєння йому звання народного артиста України в 1999 р. Тоді чисті аркуші паперу передали людям, і вони писали все, що хотіли сказати улюбленому актору. Там були слова: «Вітання. Шануємо і любимо вас», «Все закономірно та правдиво. Тепер підіймайся на нову висоту», «Здоров’я». Ось уривки з написаного про нього та для нього.
Коли в Мирослава Петровича запитували, що для нього театр, то він відповідав, що все. Певне значення ще мала риболовля. А між театром та рибальством була сім’я. Ось серед цих життєвих радостей він і жив.
Смерть актора
Все закінчилося неочікувано. 23 листопада 2005 р. актора не стало. Інфаркт. Йому було лише 63. Сотні людей проводжали його в останню дорогу на Микулинецьке кладовище. Він виступав на тернопільській сцені понад 40 років. Зіграв сотні ролей як комедійних, так і трагічних. Його пам’ятали за грою в виставах «Мартин Боруля», «Гуцулка Ксеня». Смерть актора змусила театр змінити свій репертуар.
Зірки Тернополя
У 2016 р. Тернопільська алея слави поповнилася 3-ма новими зірками. Їх отримали учасники АТО, Андрій Підлужний – композитор, співак та автор пісень, і актор Тернопільського обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Мирослав Коцюлима. Серед зірок Олени Підгрушної, Казимира Сікорського, Василя Бурми, Лесі Романчук, Степана Галябарди, Любомири Бойцун, тернопільських волонтерів, Сергія Притули, Ігоря Пелиха тепер є й зірка присвячена Мирославу Петровичу Коцюлиму.
Його друзі та рідні після смерті видатного артиста видали книгу, присвячену творчості Мирослава Петровича. Вона містить триста сторінок спогадів про його життя і діяльність, а також світлини.
Отже, видатна людина пішла у небуття. Кожен, хто в ці роки жив в Тернополі й відвідував театр, пам’ятає ролі, вистави, п’єси та загалом театральне життя міста, яке було б не таким яскравим, якби у ньому не було Мирослава Петровича Коцюлима. А яким його запам’ятали ви?