Щедрий вечір, або відоме у народі свято Маланки, традиційно відзначають в Україні напередодні Старого Нового року. Воно сягає своїм корінням ще дохристиянських часів. На відміну від Нового року, свято Маланки славиться багатою історією, народними обрядами, і цікавим святкуванням, яке в кожному регіоні має свої особливості, пише ternopilski.info.
Наприклад, на Тернопільщині, в селі Горошова, Щедрий вечір відзначають з розмахом. Це свято вже давно стало візитівкою сіл Борщівського району.
Звідки пішло святкування Маланки?
Маланка – друга назва Щедрого вечора, походить від імені преподобної Меланії. За церковним календарем, цей день припадає саме на 13 січня. Однак, за переконаннями українських етнографів, святкування сягає корінням сивої давнини.
Існує легенда про дівчину Миланку (вона ж Меланка), дочку богині кохання Лади і бога гармонії Ладо. Згідно з нею, Миланку викрав лихий змій і заточив у підземному царстві. Врятував красуню богатир Василь-Безпальчик. За нього дівчина й вийшла заміж. З цією оповідкою й пов’язують зародження святкування Меланки напередодні Нового року. Її вшановують як символ Місяця.
Дослідники вважають, що це свято є пережитком язичництва. Воно не зникло після поширення християнства, а лише доповнилося деякими обрядами. Сьогодні Щедрий вечір сприймається по-різному. Ввечері українці відвідують церковне богослужіння, щоб подякувати Богові за все те, що отримали в минулому році, а також збираються разом усією сім’єю біля святкового, щедрого столу. Лише в деяких місцевостях святкування Маланки зберегло свій автентичний вигляд.
Маланка як візитна картка Горошова
Традиційно, 13 січня українці відзначають Щедрий вечір. “Щедрим” його назвали тому, що у цей день головною стравою на столі є щедра кутя, а також велика кількість м’ясних страв. Предки вірили, що такий стіл забезпечить достаток і благополуччя на весь рік.
Щедрування – головне дійство цього вечора. Жінки й дівчата обходять своїх сусідів і знайомих, прославляючи щедрівками господарів і бажаючи їм міцного здоров’я. Вони переодягаються у різних персонажів та істот. У давнину такий обряд виконував важливу магічну функцію, проте зараз це просто веселе дійство, більш поширене серед молоді.
У ніч з 13 на 14 січня, у Горошовій можна побачити переодягнутих селян у традиційних компаньйонів Маланки – Сівача, Орача, Ведмедя, Козу, Рогатого Чорта та іншу нечисть. На Борщівщині Маланку святкують з певним розмахом, а ще тут ретельно зберігають українські традиції.
Переодягнуті односельчани бродять вулицями, від будинку до будинку, висловлюючи свої побажання господарям і розвеселяючи їх піснями, цікавими сценками. Це – обряд “водіння Маланки”. У Горошовій до наших днів “водять” Маланку як і сто років тому. Ця традиція тут передається з покоління в покоління.
На Борщівщині не зраджують традиціям. Щороку сюди приїжджають тисячі людей з сусідніх областей задля того, аби разом пощедрувати та побачити на власні очі справжні українські традиції. Разом із місцевими жителями вони стають учасниками святкового дійства.
Автентичне свято у Горошовій триває всю ніч, а завершується лише під ранок. Зранку учасники збираються разом знову, щоб спалити дідуха. Ця різдвяний атрибут споконвіку символізувала урожай, добробут, багатство й просто слугувала оберегом роду.
На заході України, в окремих місцевостях, до сьогодні існує традиція паління дідуха. Традиційно це робилося на 3 день Різдва, щоб “зігріти” пращурів. “Зігріти” означало відправити їх у кращий світ і освітити останню дорогу. На спалюванні дідуха завершується святкування Маланки у Горошовій.
Раніше Маланку святкували по всій Україні, проте з часом традиції почали забуватися. Автентичний вигляд свята, як і переодягання в різних персонажів, збереглося, на жаль, не скрізь. Але якщо ж вам хочеться відчути справжній дух Щедрого вечора, або ж стати її активнивним учасникам, то неодмінно завітайте на Борщівщину.