Станіслав Дачинський свого часу був популярним і одним з найвпізнаваніших акторів театру в українському і польському мистецтві ХХ століття. Чи відоме вам це ім’я? Якщо ж ні, то пропонуємо дізнатися про цього діяча у статті, зокрема його шлях у театральне мистецтво та ключові ролі. Далі на ternopilski.
Дитинство, юність та перші кроки у театральній сфері Станіслава Дачинського
Станіслав Дачинський народився 11 вересня 1892 року в місті Гусятин, Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (зараз – Тернопільська область). Молодого хлопця батьки відправили на навчання в гімназії до Перемишлю. Тоді ж Станіслав опанував і акторське мистецтво під керівництвом Л. Востровського, якого вважали рідним братом матері Станіслава Ядвіги. На сцені дебютував як актор у 20 років.
Перший його виступ відбувся у Лодзі. З 1912 по 1918 роки Дачинський працював у польському театрі в Києві, й можливо працював би там довше. У 1914 році актор з успіхом дебютував на великій театральній сцені у Варшаві. Після завершення війни вирішив залишитися у столиці польської держави й продовжити свою кар’єру театрального актора. Виступав у “Mały i Polski”, “Qui Pro Quo”, “Komedia”, “Kameralny”, “Artistic” тощо. Це були переважно народні або літні театри.
У Польщі Станіслав Дачинський працював до початку Другої Світової війни. Відзначився у ролі Арлекіна з “Кохання і лотереї”, Боба Лакоста “Важкі часи” та П’єро у “Паперовий коханець”.
Акторська діяльність у роки Другої Світової війни
З початком Другої Світової війни актор повертається в Україну. Упродовж 1938-1939 років працював у Львові. Вже тоді про Дачинського знала чи не вся театральна українська і польська спільноти. Виступав на сцені львівського Великого театру ( Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
Був одночасно актором і режисером постановок, зокрема, працював над п’єсою “Собретка” та “Кінець і початок”. Невдовзі переїжджає до Варшави.
У ті буремні роки Станіслав Дачинський був керівником підпільної студійної групи. Разом із ним працювала команда талановитих професійних акторів і театральних діячів. Тоді ж вони створили підготували до показу виставу “Чоловік і дружина”. Навіть попри те, що у світі точилася кривава війна, театральник не полишав своєї справи, а тим паче не зрікся мистецтва.
Післявоєнний період
У 1945 році Дачинський дебютував у театрі Польського війська. Зіграв роль Станьчика. Через 4 роки актора помітили на сцені камерального театру в Лодзі. Після війни режисер і актор польського походження ставив п’єси у яких і сам грав ключові ролі.
Повоєнний період у житті Дачинського характеризується розквітом у професійній діяльності. З 1946 по 1949 роки працював на акторському факультеті викладачем і заступником декана у Варшаві, що тоді базувався у Лодзі.
Він ставить кілька п’єс на польській театральній сцені: “Святоша”, “Кінець і початок”, “Дівочі обітниці”. Паралельно був задіяний і як актор. Про Станіслава Дачинського знають як виконавця ролі професора Зонненбруха, Тартюфа, Бідермана та інших. У цей час працює в Лодзі, але згодом повертається знову до Варшави.
П’єси, у яких грав сам Дачинський були досить популярними. Самого ж актора описували як людину, якій притаманна майстерність діалогу, психологізм і чудова дикція. До кінця свого життя Дачинський жив театром. Помер актор 1 вересня 1964 року у Варшаві.